Креативне особистісно- зорієнтоване
навчання
Людина
починається з добра,
Із
ласки і великої любові,
Із
батьківської хати і двора,
З
поваги, що звучить у кожнім слові.
Л.
Забашта
Із стрімким розвитком науки і
виникненням нових галузей приходимо до розуміння того, що людина не може знати
все. Учіння як засіб здобування знань втрачає цінність. Для здобування
інформації є довідники, енциклопедії, Інтернет. Навіть найталановитіший і
найпрогресивніший учитель не встигає за розвитком науково – технічного
прогресу. Тому сенс учіння – озброєння учнів уміннями і навичками саморозвитку.
Кожній дитині притаманні самобутні й неповторні риси та якості:
індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності,
особливості мислення, уяви, пам’яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід,
активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо.
Тому актуальним завданням нового уроку є створення умов для формування
критичного мислення, рефлексії, психології досягнень і навичок саморозвитку.
У процесі навчання й виховання, під
впливом конкретних умов життя та у
зв’язку з особливостями вищої нервової діяльності людини, формуються позитивні
або негативні індивідуальні риси та якості пізнавальних процесів, почуттів, волі,
прагнень особистості, її характеру. Вони позначаються на успіхах у навчанні,
поведінці особистості в колективі. Тому в процесі навчання й виховання треба
зважати на індивідуальні особливості емоційно – вольової сфери учнів, тактовно,
але постійно і неухильно, долати негативні прояви їхніх почуттів і поведінки.
Результативність навчально – виховного процесу значною мірою залежить від урахування індивідуальних особливостей характеру кожного учня. Він
є
стрижнем особистості, одним із
важливих показників її індивідуальності.
Будь-яке
запитання потребує вичерпної відповіді. Готова відповідь дорослого не принесе дитині такого задоволення, як власні
відкриття у пізнанні. Тому важливим
моментом у навчанні є віра учня у власні сили, можливості. Сприймаючи готові
знання, учень починає сумніватися у власній здатності відкривати щось нове, невідоме. Тому, на уроках, навчання будується так,
щоб учень залучався до процесу самостійного
пошуку й "відкриттів" нових знань. Особливу роль у таких відкриттях відіграють проблемні уроки. Урок був і залишається
основним структурним елементом
навчального процесу.
Кожен з учнів є яскравою особистістю, яка характеризується крім статті,
етнічної, релігійної належності ще й особливим індивідуальним рівнем
інтелектуального розвитку і стилем учіння
(сприймання, запам’ятовування, дослідження та ін.)
Реформування освіти на засадах
особистісно-орієнтованої педагогіки має на меті перетворити школу в храм творчості, вдихнути в її
стіни атмосферу новаторського пошуку,
натхненної праці. Перебудова діяльності школи потребує оновлення змісту освіти,
пошуку нових форм і методів роботи з удосконалення навчально-виховного процесу. Забезпечення інноваційної діяльності передбачає
глибоке вивчення теоретичних
питань удосконалення навчально-виховного процесу, позитивних сторін педагогічної теорії, ідей та
технологій, які вже досліджувалися й впроваджувалися в педагогічну
практику.
В системі особистісно-розвивального навчання суттєво змінюється його режисура. Урок у новому
розумінні слід розглядати, з одного боку, як засіб розвитку особистісних
якостей учня, збагачення його суб'єктивного
досвіду, а з іншого — як середовище для повноцінної навчальної діяльності (цілереалізації учнів).
Особистісно - розвивальний урок як
засіб розвитку особистісних якостей учня та як середовище для повноцінної навчальної цілереалізації учнів— це два взаємопов'язаних, взаємодоповнюючих аспекти
педагогічного процесу. Тому особистісно
- розвивальний урок слід розглядати як цілісну систему, що забезпечує рівноправну, повноцінну навчальну діяльність у системі "вчитель —
учень"; сприяє розкриттю, формуванню та
реалізації особистісних якостей учнів.
Передовсім спостерігається зміна цільових
установок, а саме: перехід від головної
мети — всебічний і гармонійний розвиток підростаючого покоління— до формування особистості учня, розвиток його
здібностей і обдарувань, наукового
світогляду, як сказано в Законі України "Про загальну середню освіту" (стаття 5). Нова парадигма
загальної середньої освіти передбачає розглядати учня як
"ціль, а не як засіб".
У
сучасній освіті дедалі більшого поширення набуває термін "особистісно орієнтоване навчання”.
Особистісно-орієнтований
підхід характеризується визначенням індивідуальності,
самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб'єкта, а передовсім як індивіда,
наділеного своїм неповторним суб'єктивним
досвідом.
Ми вбачаємо
такі способи досягнення особистісно - орієнтованого
навчання:
— використання різноманітних форм
і методів організації
навчальної діяльності, орієнтованої на конкретного учня;
— створення
атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;
— стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання завдань без страху помилитися,
одержати неправильну відповідь;
—
підтримка
учня в його бажанні знаходити свій спосіб роботи (розв'язування задачі), аналізувати
роботу свою та інших учнів на уроці;
створення педагогічних ситуацій на
уроці, що дають змогу кожному учневі виявляти
ініціативу, самостійність у
роботі, створення умов
для природного самовираження учня.
Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні – це
не пристосування мети і змісту навчання й виховання до окремого учня, а
пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних
особливостей розвитку особистості. Індивідуальний
підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей,
активності, схильності та креативності кожного учня. Такого підходу потребують
насамперед діти, які виявляють неадекватну поведінку, обмеженні, нерозвинені
здібності, мають чітко виражені відхилення в соціальному розвитку.
Навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням складно
зосереджуватися протягом тривалого часу, вони розсіюють увагу, починають обмірковувати
деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку.
Якщо учень не виявляє відповідних здібностей до даного предмету, то йому слід давати передусім найважливішу інформацію,
заощаджуючи при цьому час і зусилля до оволодіння знаннями обраного предмету.
Кількість інформації, наданої учневі, має залежати насамперед від інформації –
від таланту, а спосіб її передавання -
від толерантності й піддатливості. Реалізований у такий спосіб педагогічний
процес ефективний, тому що спонукає учнів до самостійного й довільного
навчання, враховуючи їхні здібності й захоплення, бажання й потреби. Такий
навчально – виховний процес – найгуманніший, бо забезпечує пристосування
педагогічних впливів до сталих
індивідуальних рис особистості кожного учня.
Від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить
характер дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Саме в цьому полягає взаємозв’язок
свідомості особистості з її чуттєвою сферою, моральністю людини, що мотивує її
свідомості, а також підкріплюють вольові якості.
Звичайно, навчити – це дати учням знання, сформувати в них уміння й
навички. Але цього замало. Необхідно виховувати в них потребу, мотив, позитивне
ставлення до набуття цих знань. Навчальна мотивація, тобто бажання, прагнення
вчитися, виступає важливою умовою здобуття освіти. Коли вчитися повинні всі,
тоді перед педагогом постає проблема – не лише дати знання, а й виховати потяг
до них, сформувати позитивне ставлення.
Отже, врахування індивідуальних
особливостей учня підтримує уявлення
вихованця про себе як про
особистість. За таких умов дитина усвідомлює, що вона може стати розвиненою
особистістю лише через своє бажання вчитися. Якщо педагог вбачає в дитині повноцінного
партнера, допомагає їй знайти себе, діє творчо, відповідно до цінностей системи
особистості, то кожен з учасників спілкування обов’язково реалізує свою
людяність, індивідуальність, неповторність.
Суть інтерактивного навчання полягає в тім, що навчальний процес
відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів
навчання, взаємо навчання, де і учень, і вчитель є рівноправними суб’єктами
навчання, розуміють, що вони роблять,
рефлексують з приводу того, що вони знають,
уміють і здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор
процесу навчання, консультант, який ніколи не „замикає ” навчальний процес на
собі.
Інтерактивне навчання необхідне насамперед для забезпечення саме
індивідуальних потреб дитини у навчанні.
Невпинний розвиток суспільства забезпечує високий рівень його креативного
потенціалу. Тому гостро постає проблема створення системи креативного
особистісно зорієнтованого навчання.
Різноманітні мета і завдання, які вирішуються в процесі навчання,
зумовлюють необхідність організації навчання у формі дослідження, що передбачає
діяльність креативної особистості як головної дійової особи. Формування творчої
особистості природодослідника слід розглядати як процес глибинної
самореалізації та утвердження в свідомості учнів кількох органічно пов’язаних
якостей: філософа, теоретика, експериментатора, винахідника, громадянина,
гуманної людини.
Китайський філософ Конфуцій, більш ніж 2400 років тому сказав: „Те, що я
чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію.” Ці три
прості твердження обґрунтовують потребу людини в активному навчанні.
Наш мозок, схожий на комп’ютер, а ми – його користувачі. Щоб комп’ютер
працював, його потрібно ввімкнути. Так само потрібно „ввімкнути” і мозок учня.
Коли навчання пасивне, мозок не вмикається. Комп’ютер потребує правильного
програмного забезпечення, щоб інтерпретувати дані, введені в його пам’ять. Наш
мозок повинен зв’язати те, що нам викладають, з тим, що ми вже знаємо і як ми думаємо. Коли навчання пасивне, він не
простежує цих зв’язків і не забезпечує повноцінного засвоєння.
Нарешті, комп’ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не
„збережена” за допомогою спеціальної команди. Так само й наш мозок повинен
перевірити інформацію, узагальнити її, пояснити її комусь, для того щоб
зберегти її в банку пам’яті. Коли навчання пасивне, мозок не зберігає того,
що було представлено.
Засвоєння завжди передбачає наявність декількох „хвиль”. Знадобляться
кілька „підходів” учнів до одного й того
ж змісту, щоб дати їм можливість „розжувати” його. До того ж такі підходи мають
бути різноманітними, такими, що не повторюють початковий етап сприймання.
Наприклад, у математиці це засвоєння теорії. Потім виконання вправ і прикладів,
що поступово ускладнюються. Кожен спосіб опрацювання учнями матеріалу формує в
них розуміння змісту. Інколи сам спосіб
є важливішим, ніж зміст інформації. Тільки таким чином ми можемо забезпечити
розумовий розвиток учня. Коли навчання пасивне, учень „перебуває” у навчанні
без питань, без інтересу, без зацікавленості в його результатах. Коли навчання
активне, учень постійно перебуває в стані пошуку, він хоче отримати відповідь
на запитання, потребує інформації, щоб розв’язати проблему, або розмірковує
разом з іншими над способом виконання завдання.
Література
Помету О. зав. лаб. Суспільствознавчої
освіти Інституту педагогіки АПН України,
професор, доктор пед. наук, м. Київ „Що таке „інтеракція” і навіщо вона
потрібна у навчанні” ж. Завуч №25 вересень 2005 с.8
Сучасний урок.
Інтерактивні технології навчання. 2004 – 192с. (Пометун О. Пироженко Л)
Дякую!!!
ВідповістиВидалити