Стаття: Активна діяльність учнів на уроках математики

Участь учнів у активній діяльності на уроках математики у процесі самостійної роботи

Навряд чи хтось може сперечатися, що ми живемо в новий час. Це час нових технологій, нових стосунків.

На даному етапі розвитку, педагогіка ставить перед  нами пріоритетне завдання  – формування в молоді нових якостей особистості. Тому, розв’язуючи це завдання, ми маємо підготувати не лише гідного члена суспільства, а й людину ініціативну, компетентну, яка може твердо підійти до розв’язання будь – якої з проблем, що виникають у різних життєвих ситуаціях.

Отже, на уроках математики, на мій погляд, ми маємо не лише озброїти учнів системою математичних знань і вмінь, а й забезпечити цілісне орієнтування у світі з позицій інтересів людини, ефективного використання математичних знань набутих завдяки навчанню.

Важливе значення для формування математичної культури учнів має курс математики, який ознайомлює учнів з математичними моделями процесів, що відбуваються в навколишньому світі, науці, техніці.

Всі  ми знаємо, що в училище на навчання приходять учні, які мають різні позиції щодо навчання. З одного боку, дехто з учнів має високий  професійний інтерес до обраної професії ще з дитинства, і прийшовши в училище сподівається на уроках розкрити для себе всі таємниці обраної професії. Поодинокі учні мають потребу у всебічному розвитку знань.

Але всім нам добре відомо, що учні, які приходять навчатися в училище мають дуже низьку успішність по загальноосвітніх предметах і з математики зокрема. Спостереження показують, що значна частина учнів не вміє логічно мислити, а тому втрачає інтерес до навчання.  Тому виникає задача, як підтримувати стійкий інтерес до навчання у наших учнів. То ж для її розв’язання педагогіка націлює нас на оптимізацію навчально-виховного процесу, що передбачає формування позитивної мотивації навчальної діяльності учнів і самостійності через використання інтерактивних форм і методів навчання. Відомо, що джерелом пізнавальної активності й самостійної роботи є потреба особистості в здобуті знань.

Отож для підвищення ефективності навчання на уроках математики намагаюся застосовувати різні форми і методи самостійної навчальної діяльності.

Одним із таких методів є створення ситуації:

-         самоперевірки та взаємоперевірки практичних дій учнів;

-         розв’язання проблемних запитань;

-         використання методу знаходження площ і об’ємів многогранників та тіл обертання з використанням геометричних моделей;

-          метод групової навчальної діяльності.

Усі ці методи діяльності спрямовані на забезпечення умов для самоосвіти й самовиховання особистості.

Кожна дитина – це неповторний світ, а тому дуже важливо побачити її індивідуальність, знайти правильні підходи, які б сприяли розвитку творчого мислення дитини, її бажанню та вмінню вчитися.

Найцініщим у процесі самоосвіти особистості з урахуванням сучасної спрямованості є формування й розвиток досвіду  творчої діяльності особистості. Я практикую виготовлення геометричних моделей; та розробка навчальних проектів у середовищі Power Point. Цей досвід передбачає не лише інтелектуальний аспект особистості, але й такі риси, як незалежність, гідність, наполегливість у досягненні мети, чесність у спілкуванні.  Хочу особливу увагу звернути на те, що до цієї роботи залучаю учнів, як кращих у навчанні так і тих, які хочуть себе чимось проявити, тільки не навчанням. Для прикладу, всім добре відомий учень 21 групи, Астаф’єв Дмитро виявив бажання розробити матеріал однієї з тем у програмі Інтел, а на уроках навчатися не хоче. Завдання забезпечення розвитку дитини, навчання й виховання особистості на уроках, спонукають знаходити нові методичні прийоми та засоби, які би створювали умови для творчого ставлення учнів до того, що вони вивчають, і вдосконалення їх самостійної роботи.

 Така робота дає можливість використовувати таку технологію як творче виховання, яка надає можливість удосконалення особистості. Виховна технологія – дає можливість дитині творчо самовиразитися і показати свою корисність людям.

Навчити учня шукати потрібну інформацію, опрацьовувати її,  та розвиток нових рис індивідуальності таких як усунення комплексів, посилення віри у власні сили – дає оптимізація навчального процесу, яка ґрунтується на комплексі активізації й самостійності.  

Стаття: Креативне особистісно-зорієнтоване навчання

Креативне особистісно- зорієнтоване навчання

                    Людина починається з добра,  

                                                        Із ласки і великої любові,

                                                        Із батьківської хати і двора,

                                                        З поваги, що звучить у кожнім слові.  

                                                                                              Л. Забашта

Із стрімким  розвитком науки і виникненням нових галузей приходимо до розуміння того, що людина не може знати все. Учіння як засіб здобування знань втрачає цінність. Для здобування інформації є довідники, енциклопедії, Інтернет. Навіть найталановитіший і найпрогресивніший учитель не встигає за розвитком науково – технічного прогресу. Тому сенс учіння – озброєння учнів уміннями і навичками  саморозвитку.

Кожній дитині притаманні самобутні й неповторні риси та якості: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам’яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід, активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо.

Тому актуальним завданням нового уроку є створення умов для формування критичного мислення, рефлексії, психології досягнень і навичок саморозвитку.

 У процесі навчання й виховання, під впливом конкретних умов життя  та у зв’язку з особливостями вищої нервової діяльності людини, формуються позитивні або негативні індивідуальні риси та якості пізнавальних процесів, почуттів, волі, прагнень особистості, її характеру. Вони позначаються на успіхах у навчанні, поведінці особистості в колективі. Тому в процесі навчання й виховання треба зважати на індивідуальні особливості емоційно – вольової сфери учнів, тактовно, але постійно і неухильно, долати негативні прояви їхніх почуттів і поведінки.

Результативність навчально – виховного процесу значною мірою залежить від   урахування   індивідуальних  особливостей   характеру  кожного  учня.  Він  є

стрижнем особистості, одним із важливих показників  її індивідуальності.

  Будь-яке запитання потребує вичерпної відповіді. Готова відповідь дорослого не принесе дитині такого задоволення, як власні відкриття у пізнанні. Тому важливим моментом у навчанні є віра учня у власні сили, можливості. Сприймаючи готові знання, учень починає сумніватися у власній здатності відкривати щось нове, невідоме. Тому, на уроках, навчання будується так, щоб учень залучався до процесу самостійного пошуку й "відкриттів" нових знань. Особливу роль у таких відкриттях відіграють проблемні уроки. Урок був і залишається основним структурним елементом навчального процесу.

Кожен з учнів є яскравою особистістю, яка характеризується крім статті, етнічної, релігійної належності ще й особливим індивідуальним рівнем інтелектуального розвитку і стилем учіння  (сприймання, запам’ятовування, дослідження та ін.)

Реформування освіти на засадах особистісно-орієнтованої педагогіки має на меті перетворити школу в храм творчості, вдихнути в її стіни атмосферу новаторського пошуку, натхненної праці. Перебудова діяльності школи потребує оновлення змісту освіти, пошуку нових форм і методів роботи з удосконалення навчально-виховного процесу.  Забезпечення інноваційної діяльності передбачає глибоке вивчення теоретичних питань удосконалення навчально-виховного процесу, позитивних сторін педагогічної теорії, ідей та технологій, які вже досліджувалися й впроваджувалися в педагогічну практику.

 В системі особистісно-розвивального навчання суттєво змінюється його режисура. Урок у новому розумінні слід розглядати, з одного боку, як засіб розвитку особистісних якостей учня, збагачення його суб'єктивного досвіду, а з іншого — як середовище для повноцінної навчальної діяльності (цілереалізації учнів).

Особистісно - розвивальний урок як засіб розвитку особистісних якостей учня та як середовище для повноцінної навчальної цілереалізації учнів— це два взаємопов'язаних, взаємодоповнюючих аспекти педагогічного процесу. Тому особистісно - розвивальний урок слід розглядати як цілісну систему, що забезпечує рівноправну, повноцінну навчальну діяльність у системі "вчитель — учень"; сприяє розкриттю, формуванню та реалізації особистісних якостей учнів.

 Передовсім спостерігається зміна цільових установок, а саме: перехід від головної мети — всебічний і гармонійний розвиток підростаючого покоління— до формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду, як сказано в Законі України "Про загальну середню освіту" (стаття 5). Нова парадигма загальної середньої освіти передбачає розглядати учня як "ціль, а не як засіб".

У сучасній освіті дедалі більшого поширення набуває термін "особистісно орієнтоване навчання”.

Особистісно-орієнтований підхід характеризується визначенням  індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб'єкта, а передовсім як індивіда, наділеного своїм неповторним суб'єктивним досвідом.

Ми    вбачаємо    такі    способи    досягнення    особистісно - орієнтованого навчання:

— використання   різноманітних   форм   і   методів   організації   навчальної діяльності, орієнтованої на конкретного учня;

— створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;

— стимулювання учнів до  висловлювань,  використання  різних способів виконання завдань без страху помилитися, одержати неправильну відповідь;

—         підтримка учня в його бажанні знаходити свій спосіб роботи (розв'язування задачі), аналізувати роботу свою та інших учнів на уроці;

створення педагогічних ситуацій на уроці, що дають змогу кожному учневі виявляти   ініціативу,   самостійність  у  роботі,   створення  умов  для  природного самовираження   учня.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні – це не пристосування мети і змісту навчання й виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей  розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності, схильності та креативності кожного учня. Такого підходу потребують насамперед діти, які виявляють неадекватну поведінку, обмеженні, нерозвинені здібності, мають чітко виражені відхилення в соціальному розвитку.

Навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням складно зосереджуватися протягом тривалого часу, вони розсіюють увагу, починають обмірковувати деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку. 

Якщо учень не виявляє відповідних здібностей  до даного предмету, то йому слід давати  передусім найважливішу інформацію, заощаджуючи при цьому час і зусилля до оволодіння знаннями обраного предмету. Кількість інформації, наданої учневі, має залежати насамперед від інформації – від таланту, а спосіб її передавання  - від толерантності й піддатливості. Реалізований у такий спосіб педагогічний процес ефективний, тому що спонукає учнів до самостійного й довільного навчання, враховуючи їхні здібності й захоплення, бажання й потреби. Такий навчально – виховний процес – найгуманніший, бо забезпечує пристосування педагогічних впливів до сталих  індивідуальних рис особистості кожного учня.

Від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Саме в цьому полягає взаємозв’язок свідомості особистості з її чуттєвою сферою, моральністю людини, що мотивує її свідомості, а також підкріплюють вольові якості.

Звичайно, навчити – це дати учням знання, сформувати в них уміння й навички. Але цього замало. Необхідно виховувати в них потребу, мотив, позитивне ставлення до набуття цих знань. Навчальна мотивація, тобто бажання, прагнення вчитися, виступає важливою умовою здобуття освіти. Коли вчитися повинні всі, тоді перед педагогом постає проблема – не лише дати знання, а й виховати потяг до них, сформувати позитивне ставлення.

 Отже, врахування індивідуальних особливостей учня підтримує уявлення

 вихованця про себе як про особистість. За таких умов дитина усвідомлює, що вона може стати розвиненою особистістю лише через своє бажання вчитися.  Якщо педагог вбачає в дитині повноцінного партнера, допомагає їй знайти себе, діє творчо, відповідно до цінностей системи особистості, то кожен з учасників спілкування обов’язково реалізує свою людяність, індивідуальність, неповторність.     

Суть інтерактивного навчання полягає в тім, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємо навчання, де і учень, і вчитель є рівноправними суб’єктами навчання,  розуміють, що вони роблять, рефлексують  з приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, який ніколи не „замикає ” навчальний процес на собі.

Інтерактивне навчання необхідне насамперед для забезпечення саме індивідуальних потреб дитини у навчанні.

Невпинний розвиток суспільства забезпечує високий рівень його креативного потенціалу. Тому гостро постає проблема створення системи креативного особистісно зорієнтованого навчання.

Різноманітні мета і завдання, які вирішуються в процесі навчання, зумовлюють необхідність організації навчання у формі дослідження, що передбачає діяльність креативної особистості як головної дійової особи. Формування творчої особистості природодослідника слід розглядати як процес глибинної самореалізації та утвердження в свідомості учнів кількох органічно пов’язаних якостей: філософа, теоретика, експериментатора, винахідника, громадянина, гуманної людини.

Китайський філософ Конфуцій, більш ніж 2400 років тому сказав: „Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію.” Ці три прості твердження обґрунтовують потребу людини в активному навчанні.

Наш мозок,  схожий на  комп’ютер,  а ми – його користувачі. Щоб комп’ютер працював, його потрібно ввімкнути. Так само потрібно „ввімкнути” і мозок учня. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається. Комп’ютер потребує правильного програмного забезпечення, щоб інтерпретувати дані, введені в його пам’ять. Наш мозок повинен зв’язати те, що нам викладають, з тим, що ми вже знаємо і як  ми думаємо. Коли навчання пасивне, він не простежує цих зв’язків і не забезпечує повноцінного засвоєння.

Нарешті, комп’ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не „збережена” за допомогою спеціальної команди. Так само й наш мозок повинен перевірити інформацію, узагальнити її, пояснити її комусь, для того щоб зберегти її в банку пам’яті.   Коли навчання пасивне, мозок не зберігає того, що було представлено.

Засвоєння завжди передбачає наявність декількох „хвиль”. Знадобляться кілька  „підходів” учнів до одного й того ж змісту, щоб дати їм можливість „розжувати” його. До того ж такі підходи мають бути різноманітними, такими, що не повторюють початковий етап сприймання. Наприклад, у математиці це засвоєння теорії. Потім виконання вправ і прикладів, що поступово ускладнюються. Кожен спосіб опрацювання учнями матеріалу формує в них розуміння змісту.  Інколи сам спосіб є важливішим, ніж зміст інформації. Тільки таким чином ми можемо забезпечити розумовий розвиток учня. Коли навчання пасивне, учень „перебуває” у навчанні без питань, без інтересу, без зацікавленості в його результатах. Коли навчання активне, учень постійно перебуває в стані пошуку, він хоче отримати відповідь на запитання, потребує інформації, щоб розв’язати проблему, або розмірковує разом з іншими над способом виконання завдання.

                                                  Література

 Помету О. зав. лаб. Суспільствознавчої освіти  Інституту педагогіки АПН України, професор, доктор пед. наук, м. Київ „Що таке „інтеракція” і навіщо вона потрібна у навчанні” ж. Завуч №25 вересень 2005 с.8

 Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. 2004 – 192с. (Пометун О. Пироженко Л)

Узагальнююче повторення теми: Основні положення МКТ

Тема уроку: Узагальнююче повторення теми: «Основні положення молекулярно – кінетичної теорії»

(Урок - конференція)

Мета уроку: показати зв'язок фізики з природою; розширити кругозір учнів щодо оцінки наслідків діяльності людини; навчити аналізувати, систематизувати, узагальнювати; продовжити виховання екологічного мислення у дітей та допомогти їм відчути себе часточкою матері – природи.

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань  

План конференції

1.     Вступ (вступне слово вчителя)

2.     Виступи учнів

3.     Дослідні підтвердження МКТ

4.     Розв’язання фізичних задач

5.     Висновок

На дошці напис:

Все, що навколо, при чому живем,

Словом «природа» ми звично зовем.

Знати природу і вміти в ній жити

Фізика вчить нас, її нам любити.

Вступне слово вчителя.

З географії вам відомо, що Земля оточена повітряною оболонкою – атмосферою. (Від грецьких слів атмос – пара, повітря і сфера – куля.)

Сучасне життя поширене у верхній частині земної кори – літосфері, нижніх шарах повітряної оболонки Землі – атмосфери.

Атмосфера – це суміш газів, які в свою чергу, складаються з багатьох молекул. Атмосфера сягає у висоту на декілька тисяч кілометрів.  Верхня межа визначається озоновим шаром. Усе живе, що піднімається  вище за озоновий шар, гине.

Отже, як бачимо, озоновий шар виконує дуже важливу захисну функцію.  

 Потужність його порівняно невелика – 2км на екваторі і 4км біля полюсів. Максимальна концентрація озону на висоті 20 – 25км – 8 часточок на мільйон часточок повітря. Головне значення озонового шару в тому, що він захищає живі істоти від жорсткого ультрафіолетового випромінювання, яке згубно діє на мікроорганізми, у тому числі й хвороботворні. Під впливом ультрафіолетового випромінювання молекули кисню розпадаються на вільні атоми, які можуть приєднуватися до інших молекул кисню, утворюючи молекули озону. Але на жаль озоновий шар стрімко виснажується над полярними і північними широтами, в тому числі і над Європою.  В деяких регіонах зареєстровано зменшення озонового шару майже на 20%.

Зоні поширення озону нині загрожує небезпека. Деякі забруднювальні речовини прискорюють процес розпаду озону, порушуючи рівновагу між ним та киснем у бік зменшення концентрації озону. Озоновий шар вичерпується через потрапляння в атмосферу озоноруйнівних речовин, таких наприклад, як холодоагенти в холодильниках та кондиціонерах, розпорошувачі в аерозольних упаковках. Нині у світі виробляється близько 1,4 млн. т фреонів.  Через досить високу хімічну стабільність (час існування їх в атмосфері становить від 70 до 500 років) ці сполуки поширюються в повітряному просторі без розкладання до висоти 15 – 50км від земної поверхні.

Ми живемо на дні повітряного океану.

Про повітря стародавній учений Платон говорив: «Повітря, як і океан, належить всім і водночас нікому». Його не можна поділити між людьми. Ним користується кожен. Без повітря немає життя. Без води можна прожити кілька днів, без їжі – кілька тижнів. А без повітря – лише декілька хвилин. Що ж таке повітря? Крізь нього видно будинки, Місяць, Сонце, зорі. А саме повітря побачити не можна. Повітря всюди: і там, у небі, і навколо нас.

Повітря, як і всі тіла, складається з молекул, розділених проміжками. Вам відомо, що у газах молекули майже не взаємодіють одна з одною.

За законом всесвітнього тяжіння, всі тіла, внаслідок притягання до Землі, падають на її поверхню. Чому ж усі молекули повітря не впадуть на поверхню Землі (подібно сніжинкам, які вкривають поверхню Землі сніговим шаром)?

Це, можливо, пояснюється тим, що молекули рухаються.

Давайте порівняємо молекули повітря з більярдними кульками, які рухаються по поверхні стола. Якщо ми збільшимо силу удару кия,  тобто надамо кулькам більшої швидкості, то вони повилітають за межі більярдного столу. А якщо вдарити ще сильніше? То кульки підскочать ще вище. Отже, і молекули рухаються з настільки великою швидкістю, що відриваються на тисячі кілометрів від Землі. Найбільше молекул біля поверхні Землі, а з висотою їх стає все менше і менше, а, отже, і зменшується густина повітря. 

Багата і щедра наша природа. Її ресурси забезпечують інтенсивний розвиток усіх галузей народного господарства. Вона є джерелом фізичного і морального здоров’я людини, неодмінною умовою суспільного розвитку. Проте використовувати природу можна по -різному. 

Можна – й історія людства знає чимало таких прикладів – залишати за собою безплідні, позбавленні життя, ворожі людині простори. Але можна і треба облагороджувати природу, допомагати їй повніше розкривати життєві сили.

Учень 1. Природа – це все, що нас оточує. Вона жива, бо змінюється, або, можна сказати, перебуває в русі. Рухаються  молекули, з яких складається будь – яке тіло, рухаються атоми, рухається наша планета Земля навколо Сонця, рухається Сонце з усіма планетами, що її оточують.

Учень 2. У природі все змінюється за якимись своїми правилами, які не залежать від людини, тому я вважаю, що природа вільна.

Учень 3. Якщо ми будемо правильно розуміти природні явища, то природа відповідатиме нам любов’ю. природа подарувала нам сонячне тепло, їжу, дарує все те, чим користуємось у повсякденному житті.

Учень 4. Природу треба оберігати. Не забруднювати атмосфери різними газами, водний простір – відходами промислового виробництва. Якщо ми не будемо розуміти природу, то вона відплатить нам розрухами: повенями, зсувами, ураганами. Закони природи – це її душа. Якщо людина їх порушує, природа відповідає знищенням того, що було створено людиною.

Вчитель. Усі ваші міркування правильні. Фізика – це одна з наук про природу. 

 Тож давайте на сьогоднішньому уроці пригадаємо, що вам відомо про властивості поводження молекул. Порівняємо із законами природи.

На дошку проектується напис:  «Ми зв’язані з усім живим у природі»

                                                                                                А. Швейцер

1.     МКТ –це …

2.     МКТ складається з … положень.

3.     Між атомами і молекулами діють ….

4.     Дифузія – це …

5.     Броунівський рух – це ….

6.     Усі речовини поділяються на три основні групи ….

7.     Форму і об’єм зберігають ….

8.     Не зберігають форму, але зберігають об’єм ….

9.     Усі молекули складаються з ….

10.  Атомна одиниця маси визначена у відношенні ….

Підсумок уроку.

Заключне слово вчителя. Життя людини тісно пов’язане з тепловими явищами. Вона зустрічається з їх проявами так само часто, як і з механічними. Це – нагрівання чи охолодження тіл, залежність їх властивостей від температури, зміна агрегатних станів речовини тощо. Тому з давніх часів людство намагалося пізнати «таємницю» теплових явищ, пояснити їхню природу, використовувати у буденному житті.

Склалося так, що природа теплових явищ пояснюється у фізиці двома способами, які взаємно доповнюють один одного. Це так званий термодинамічний підхід, який ґрунтується на узагальнені багатовікового досвіду спостережень за перебігом теплових явищ і процесів та на формуванні загальних принципів їх перебігу.

Термодинамічний підхід розглядає теплоту з позицій макроскопічних властивостей речовини – тиску, температури, об’єму, густини тощо.

Інший підхід – молекулярно – кінетична теорія речовини пов’язує плин теплових явищ і процесів з особливостями внутрішньої будови речовини, що зумовлюють тепловий рух. Ця теорія здобула визнання в XXст., хоча її джерела сягають давньогрецького атомного вчення про будову речовини.  Отже, молекулярно – кінетична теорія побудована на основі узагальнених рівнянь руху значного числа молекул.

На дошку проектується напис: «Найважливіше завдання цивілізації –

     навчити людину мислити»

                                               Т.Едісон

Тож давайте поміркуємо:                 

1.                          У яких речовин – твердих, рідких чи газоподібних – дифузія відбувається швидше за однакової температури?

2.                          Що є найбільш наочним дослідним підтвердженням існування проміжків між молекулами?

3.                          Як змінюється об’єм тіл при нагріванні й охолодженні?

4.                          Назвіть агрегатні стани речовини.

5.                          Якою є кількість речовини (SiO₂) у піщинці масою 20мг?

6.                          Чому дорівнює маса молекули азоту (N₂)?

7.                          За якого об’єму спортивного залу кількість молекул повітря в цьому залі в 100 разів перевищує кількість атомів у залізній штанзі масою 100кг.?

Проведемо гру «Хто більше розповість про формулу, яка виражає….» (Учні розповідають, яку фізичну величину символізує кожна буква, залежність між величинами. За кожну правильну відповідь учні отримують по 1 балу.)                    

І – й етап

1. Вкажіть основні одиниці вимірювання фізичних величин, представлених у таблиці:

М	Мr		N	NA	m	T	t	k	R	p

ІІ – й етап

2. Визначте, яким фізичним величинам відповідають наступні одиниці вимірювання.

кг	моль	0С	К	Па	Дж

ІІІ – й етап

3.     Яким сталим величинам відповідають ці значення:

а) ____....=6,02 ·10²³моль^-1;  

б) ____....=1,38·10^-23Дж/К

в) ____....=8,31ДЖ/(моль·К)

IV – й  етап

Запишіть відомі вам формули для визначення:

-         кількості речовини;

-         молярної маси;

-         число молів у даному тілі;

-         число молекул в тілі;

V – й етап

У кожній комірці таблиці дано кілька фізичних величин. Користуючись ними, визначте за фізичними формулами інші фізичні величини.

атомна одиниця маси а.о.м. ?	Маса речовини, маса молекули ?	Маса речовини, кількість речовини ?	Число молекул, стала Авогадро ?	Маса речови-ни, молярна маса, стала Авогадро ?	Кількість молекул, молярна маса ?

Висновок вчителя

На дошку проектується напис: «Природу треба берегти,

 як ми бережемо саме життя. »

П.І. Чайковський

«Молодь! У твоїх руках – майбутнє нашої планети.»

На жаль, людство ще не навчилося дбайливо і раціонально використовувати природу в інтересах усіх мешканців планети, внаслідок чого воно зіткнулося з проблемою навколишнього середовища, яка сьогодні доповнюється рядом гострих соціальних проблем.

Проблема охорони навколишнього середовища є супутницею розвитку науково – технічного прогресу, наслідком недостатнього врахування екологічного фактора під час економічного розвитку. Минули часи, коли такими наслідками можна було нехтувати без істотної шкоди для природи.

Тепер, коли потенціал впливу людського суспільства на природу прирівнюється до геологічних сил самої природи, екологічні прорахунки і нігілізм стосовно охорони навколишнього середовища можуть поставити під загрозу існування життя на Землі.

Читається вірш:                        «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю,

Що після себе на світі лишаєм?

Ліси наші в’януть, нема більше рук,

 Птахи покидають край рідний навік.

Нечисте повітря, у ґрунті – нітрати,

І слово Чорнобиль нам страшно згадати.

І щоби на світі не стало біди,

Шануйте природу усюди й завжди.» 

А тому, вивчення курсу фізики на уроках, глибоке пізнання об’єктивних законів розвитку навколишнього середовища є необхідною умовою успішного розв’язання екологічних проблем.